[PavKa]

Ектор Хіменес-Браво:
Я тут не гість - це мій дім
⠀
13 років тому я приїхав в Україну, в Київ. Наше знайомство почалося з Андріївського узвозу. Місця, де відчувається вся історія і душа міста. Серце йокнуло. Це було кохання з першого погляду.
⠀
Мене зустріли привітні і щирі люди. Я, колумбієць не знаючий мови, відчував себе гостем в чужій країні. Але не зважаючи на те, що я був тут іноземцем - люди були дуже добрі до мене. Дуже гостинний, привітний і добрий народ.
⠀
Я познайомився з українською культурою, неймовірно теплим менталітетом. Моя кар’єра набирала обертів і з часом мене вже впізнавали на вулицях, але навіть до того моменту я відчував якесь тепле відчуття. Ніби приїхав до родичів.
⠀
Йшов час і ця країна, ці вулиці і сквери з каштанами стали рідними. Я побудував тут свій дім, в мене з’явилися друзі та кохання. Робота яку я безмежно люблю проросла тут як пшениця у родючому грунті.
⠀
Тут завжди тепло. Не за кліматом, а за відчуттям. Близькі люди стали сім’єю і коли я привіз сюди свою маму складалося враження, ніби знайомлю маму з сім’єю своєї дівчини. Але коли ти приїжджаєш з іншої країни в тебе все одно залишається відчуття, ніби ти у гостях. Хоч в гостях ти вже рідний.
⠀
24 лютого о 5 ранку я дізнався, що почалася повномасштабна війна. Побачив як бомблять мій рідний Київ. Я плакав, а після не міг говорити хвилин 20. У цей момент я відчув неймовірну силу, яку мені за 13 років подарували українці.
⠀
На мій дім напали. Не на дім рідних, дім де я в гостях, а мій РІДНИЙ дім. Ми не будемо жертвами, ми маємо боротися. Я відчув це перше в житті - цей менталітет мені подарували україні.
⠀
Без задніх думок зібрав речі і вирушив до України. По дорозі разом з командою почали організовувати благодійну вечерю, планувати як ми будемо допомагати українцям, як будемо годувати, на що і як будемо збирати гроші.
Тому що я зобов'язаний - це мій обов’язок перед українцями.
⠀
Я давно вважав Україну своїм домом, але саме в цей час я зрозумів наскільки сильно я люблю це місце. Цих людей, ці вулиці і ці сквери з каштанами.
⠀
Я не можу бути осторонь, адже саме тут моє серце
Україна - мій дім, а ви - його душа

[PavKa]

phpBB [video]

Вчора над Київщиною було досить дивне метеоролічне явище. Почалося з формувань хмар незвичайної форми у Київській області. Після того над Києвом сформувалася дивна біла хмара, у середині якої почалися часті спалахи - по кілька десятків за хвилину. Хмара була конічної форми - верхівкою до низу. Над хмарою високо у небі полохкотіли зірниці. Були й звичайні блискавки. Без грому та дощу. Так майже всю ніч. Вже під ранок сталася звичайна гроза. Й зараз ще подовжуються грози. Явище природи досить рідке та містичне. Я таке спостерігаю вперше. Але воно позитивне. Будуть зміни на краще. На фото: початок формування незвичних хмар - 28.06.2022 на Витачівим, Київщина.

[Емеля]

Вчора над Київщиною було досить дивне метеоролічне явище. Почалося з формувань хмар незвичайної форми у Київській області. Після того над Києвом сформувалася дивна біла хмара, у середині якої почалися часті спалахи - по кілька десятків за хвилину. Хмара була конічної форми - верхівкою до низу. Над хмарою високо у небі полохкотіли зірниці. Були й звичайні блискавки. Без грому та дощу. Так майже всю ніч. Вже під ранок сталася звичайна гроза. Й зараз ще подовжуються грози. Явище природи досить рідке та містичне. Я таке спостерігаю вперше. Але воно позитивне. Будуть зміни на краще. На фото: початок формування незвичних хмар - 28.06.2022 на Витачівим, Київщина.

Це було не метеоролічне явище. Це был гнев Перунов. Метился Перун молониями своими в Киев и кое куда попал....

В селе Демидов под Киевом разрушен мост через речку Ирпень

СМИ сообщают об одном погибшем и раненых.

По предварительной ифнормации, причиной повреждения стала молния, попавшая в опору моста, где находилась мина.

Це знамение...

[PavKa]

е було не метеоролічне явище. Це был гнев Перунов. Метился Перун молониями своими в Киев и кое куда попал....

ТО шоб орки не пройшли..

[PavKa]

[Емеля]

А гдето на фронте...

phpBB [video]

[gavrik]

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Такими словами Т Г Шевченка поздоровив Україну генсек НАТО.

[PavKa]

[PavKa]

До Петра у Браму постукав русявий усміхнений хлопчина у камуфляжі.
- Добрий день, пане, допоможіть мені. Скажіть, де я?
- А ти не знаєш?
- Ні, я нічого не пам'ятаю. Я пам'ятаю, як ми йшли в бій. То був страшний бій. Нас було багато, але їх ще більше. Та ми всі були обезстрашені і впевнені, що виграємо його. А потім з усіх боків на нас почали стріляти. Вибухи.... Далі я мало пам'ятаю. Пам'ятаю, як всі кричали "Назад! Назад!" Але я впав, і не відчував нічого. А згодом, я відчув страшний холод і закрив очі, а коли відкрив, то я був тут.
- Ой, дитино моя дорога....
Петро поклав руку на плече юнака і сказав йому:
- Ти стоїш перед Брамою Небесною і я Петро.
- То я помер?!?
- Так.
- І що далі? Що буде зі мною?
- Не бійся. Я піду в Бога спитаю.
І Петро пішов до Бога, а юнак став на коліна і почав молитися.
- Боже, там новоприбулий?
- Хто такий?
- Українець, воїн ЗСУ. Що з ним робити?
- До раю.... Їх всіх до раю.... І не питай його нічого, бо він таке пекло перейшов.... Він з самим сатаною боровся.
Коли вернувся, то молодик все ще молився. Петро відкрив Браму до раю і сказав:
- Іди.
- А ви справді Петро?
- Так, а що не схожий?
- Ні, я Вас по-іншому уявляв.
- Мені це всі кажуть.
- А можна Вас обняти, бо то така зустріч, що я, навіть, не знаю, що сказати.
Хлопець усміхнувся, а Петро міцно його обняв.
- Іди, вибирай місце, де будеш мешкати.
- А можна ще одне запитання, той бій ми виграли?
- Так, виграли.
І юнак знову усміхнувся і пішов, так і до кінця не усвідомлюючи, що сталося.
***
- Боже, а як довго ще буде та війна в Україні?
- Ой, Петре... Довго. Сатана розгулявся. Нема на нього управи. Що не робимо, не можемо ніяк його вгамувати. Інколи, мені здається, що він хоче вбити всіх українців.
- А хіба не шкода тих людей?
- З кожним загиблим воїном, з кожною сльозою матері, з кожним плачем дитини моє серце наповнюється кров'ю і я плачу як те мале дитя, - відповів Бог.
- А хіба Ти не сильніший від сатани?
- Ми всі разом сильніші від сатани, але подивися скільки людей в світі він поглинув, скільки людей не можуть відрізнити брехню від правди, бо вони вірять лиш тому, що їм сказали, а не тому, що вони бачать.
І в цей момент Бог подивився на Землю, подивився на Україну. І додав:
- А там живуть Воїни Світла і вони думають, що боронять свою землю від навали, а насправді, вони воюють проти сатани і розчищають свою державу від тої нечисті.
- Але та нечисть скрізь. Вони що будуть воювати по всьому світу?
- Ні, Петре, вони воюють за цілий світ.
Пам'яті всіх тих, хто в камуфляжі стукає в Петрову Браму

[PavKa]

Зима близко..

[Емеля]

Зима близко..

Свет то в Киеве есть ? я не для того чтобы поиздеваться, а чтобы от очевидцев информацию получить. Что там происходит ?

[Эйпи]

phpBB [video]

Хм.. любопытненькая информация. Проект ''Украина'' закрыт. Победитель Россия.
Также, отношения между Украиной и Россией - братские. Не знаю, откуда ''злой эколог'' берёт эту информацию, но у него частенько прогнозы сбывались и информация подтверждалась.

[Яник]

phpBB [video]

Хм.. любопытненькая информация. Проект ''Украина'' закрыт. Победитель Россия.
Также, отношения между Украиной и Россией - братские. Не знаю, откуда ''злой эколог'' берёт эту информацию, но у него частенько прогнозы сбывались и информация подтверждалась.

Ахуеть!!!
Всем, всем, всем смотреть обязательно!!!
Похоже это пародия. Этот козёл шутит 18 минут.
Но Эйпи-то точно всё это всерьёз воспринимает. Я знал, что он дурак, но не представлял, что настолько.
Емеля, а как ты оцениваешь этот текст?
Господа! Обязательно прослушайте!!!
Я получил массу удовольствия

[PavKa]

..Жорна! Бачиш, Оксанко: це просто жорна. Камінні і маленькі. В тридцять другому дідо мій зумів сховати два мішки зерна за селом. А жорна в хаті були. Їх тоді так і не знайшли мисливці за п`ятьма колосками. Бачили, що всі живі. Півсела в зимі вже від голоду померли, а мої живі всі були. Тільки прабаба, мама дідова, на покуті лежала в одежі празниковій і вмирала тяжко. І все ніяк не могла Богові душу віддати.
А мисливці ходили двором. Ходили зі щупами, протикали ними мерзлу землю, долівку глиняну в хаті, як орли хижі поклювали. Діда до сільради водили на допити, до району возили. Дід лише руками покаліченими розводив. « Не знаю чим живемо, панове комуністи. Самі бачите – немає нічого. Божим духом тримаємось.»
Діда били і відпускали. Він приходив додому, баба просто в дворі коло криниці змивала з нього кров і запирала в холодний воді одежу. А дід ішов до хати, падав перед покутям, хрестився до ікон пучками, переламаними в дверях кабінету слідчого НКВС і шепотів тихо: « Мамо, Христом Богом прошу і молю вас: не віддавайте Богові душу! Бо, як віддасте свою – то і наші за вами підуть…»
А прабаба лежала жовта, як свічка воскова. І душа все хотіла скрапнути з неї і вогника життя загасити.
І прабабі давно вже не до життя було. Ще весною тридцять другого їй і ряст не цвів, і журавлі в осінні засвіти її кликали. І прабабі боліло і пекло в грудях вже від тої свічки життєвої, бо догоряла вона, розливалася воском гарячим попід ребрами, розтікалась і палила всередині все.
А, як лелеки восени летіли над хатою, то баба чорно кричала за ними і просила птахів забрати її з собою до Ирію.
Але дідо брав її висохлу руку, цілував чорну від праці долоню і молився. Не до образів, до матері молився: «Мамо, змилуйтеся! Ще поживіть до весни, до зеленого…»
І прабаба жила. Чіплялась очима невидючими за надію, душею за віру трималась , а серцем за любов. І жила.
Бо під прабабою, там на покуті, жорна оці були сховані. На них дідо з бабою вночі, прицвяхувавши до віконної рами грубу верету, напотемки, без каганця, без посвіту терли по кілька жмень того прихованого зерна.
Прабаба моя дожила до осені тридцять третього. На затірці з того борошна, що в жорнах схованих терлося та на дідових молитвах.
Аж тоді стали в колгоспі видавати окраєць хліба за трудодень. Дідо приніс його додому, розкраяв на всіх порівну і перший шматочок підніс прабабі до губ. Вона цілувала його, вдихала його запах і всміхалась, всміхалась...Так і померла, дихаючи тим гіркуватим духом глевкого казенного хліба.
Дідо їй і домовину з обрізків колгоспних дощок витесав, і перкалем білим оббив всередині. Дідо з бабою самі матір на цвинтар віднесли. Ішли через село, дідо в головах тримав домовину, баба – в ногах. А під труною мій малий тато з сестрами йшли і підтримували знизу.
Голова колгоспу казав, що негоже аби родина покійницю несла та, щоб за труну діти трималися. Бо всі з хати повмирають скоро.
Але дідо вважав, що прабаба смерть їхню в порозі зупинила. І вже нічого злого не станеться.
Дідо вже потім розказав батькові, що не дав нікому нести домовину, бо важка вона була. Там під подушкою, під головою в прабаби жорна були. Дідо їх на цвинтарі вийняв і прикопав у могилі. Як відчував, що сорок сьомому році вони знову закрутяться…
А тоді річка настала. Людська річка… Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя.
- Чому ж – зозулине? - спитала Оксана. - Люди, як люди…
- Росія… Як зозуля яйця підкидає свої до чужих гнізд і пташки іноді й гинуть, годуючи її пташенят, так і Росія заселяє відвойовані землі своїми дітками. І наш люд гине. Бо зозулята викидають його з родинного гнізда, замордовують працею і виморюють голодом. Зозулятам багато треба. Все треба. Все, що є і ще більше…Більше… Більше!..
Дзвінка Торохтушко
Благовіщення
Фото: пам’ятник жертвам Голодомору, що стоїть у селі Вікторівка на Черкащині. Зробив його місцевий мешканець — Олексій Коваленко, аби вшанувати односельців, померлих під час голодомору.
«Задумалося мені зробити невеличкий такий пам’ятничок із п’яти-десяти жорен. Але люди про це як дізналися, як почали мені ті жорна звозити! І з нашого села, і з сусідніх. То вже на подвір’ї не було місця для них. Більш як сотню жорен я використав для пам’ятника, а деякі залишилися, ось і досі лежать«, — розповів автор пам’ятника.
Ukrainian People Magazine
Друзі, якщо для вас дані спогади важливі, і ви вважаєте, що вони не повинні бути забутими, приєднуйтесь до нашої спільноти. Тут ще більше подібних історій: https://www.facebook.com/groups/kostyaicompany

[PavKa]

https://t.me/uniannet/79631

[Емеля]

Ничего....ничего...не мы так поляки вас денацифицируют....

В Польше предложили заставлять украинских беженцев письменно осуждать Бандеру.

Партия "Конфедерация короны польской" предложила ввести "декларацию лояльности украинцев".

В декларации гражданин Украины должен подписаться под тем, что он осведомлен о массовых преступлениях Украинской повстанческой армии (УПА) в отношении гражданского населения Польши.

Одновременно нужно осудить террористическую и нелегальную деятельность Организации украинских националистов (ОУН).

"Я обязуюсь распространять знания о преступлениях бандеровцев в отношении гражданского населения после своего возвращения на Украину с целью укрепления польско-украинских отношений в духе дружбы и уважения", — написано в декларации.

[PavKa]

Свято наближається.. )

[PavKa]

Символічно, що підірвавши дамбу, недолюди крутанули колесо історії назад - і виходить, випустили на волю особливе, сакральне для України місце - Великий Луг.
І невдовзі з води вигулькнуть назовні ті ж таки знамениті дніпровські плавні, 400 квадратних кілометрів водяних лабіринтів, які охороняли Запорізьку Січ.
А разом з ними - 90 затоплених тоді радянською владою давніх козацьких сіл, десятки церков, цвинтарів.
У 50-их для нашого краю це була велика трагедія. Людей виселяли з хат і просто у них на очах все їхнє життя з діда-прадіда зникало під водою.
Зараз усе повторюється.
Тільки, ввижається мені, що тепер з болотяної твані на дні водосховища таки піднімуться розтривожені духи Великого Лугу. І допоможуть нам вимести нарешті цю погань з козацької землі. Помстяться за всю наругу, ще з часів Катерини і донині.
А тоді їм у поміч піднімуться й тисячі наших душ, на чиїх кістяках стоїть петербург.